НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ЗВІДТІЛЬ

НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ЗВІДТІЛЬ

Пробач мене, мамо, пробач мене, рідная нене,

Додому, рідненька, я більше уже не верну́,

Тепер на могилу ти будеш ходити до мене,

Неначе до шлюбу, вдягнула мене у труну́.

Не плач же, матусю, не плач, моя рідная пташко,

Свічу загасили мені воріженьки в бою́,

Я вірю, рідненька, тобі, як ніко́ли, є важко…

Тепер я наза́вжди осе́люсь в Небеснім строю́.

Сльозами, рідненька, мене до життя не вернути,

Сльозами нічо́го, не зможеш, матусю, зміни́ть,

Сном вічним заставив мене воріженько заснути,

Мені ж бо хотілось… хотілось, матусенько, жить.

Вже свічка загасла й ніхто запалити не зможе,

Ніхто не пове́рне мене до земного життя,

Тепер в потойбіччі наза́вжди моє́ вічне ложе,

Й не буде ніко́ли в домівку уже вороття.

У тебе зостались всі мо́ї, рідненька, світлини,

На згадку про мене – дерева, що я посадив,

Не думав, матусю, що рано так світ цей покину,

Та ворог в бою́ на світанку мене, мамцю, вбив.

Не плач, люба мамо, не плач же, рідненька, благаю,

Нічи́м вже не зможеш мене до життя поверну́ть,

Лежу́ в домовині і се́рденько тво́є я кра́ю,

Мене не побачиш і голос не зможеш почуть.

До тебе прилину, прилину вві сні на світанні,

Неначе твій Ангел, я зможу тебе обійнять,

Ти вчора почула слова́ мої́, ненько, останні,

Вже більше нічо́го тобі я не зможу сказать.

Пробач мене, мамо, й за душу мою́ ти молися,

Пробач мене, рідна, за слово образливе й біль,

Сльозами не мийся, лиш в небо щоразу дивися,

Бо я вже до тебе ніко́ли не при́йду звідтіль.

21.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025