Нитка

Одна — на стільки літ!

Один, та я не знаю…

Зав’язується світ —

і ні кінця, ні краю

протяжності його,

і вузол цей єдиний,

єдиний в нас глагол —

єднальний, серцевинний.

І в судний день скажу

його я перед Богом,

виштовхуючи ржу

із горла храмового.

Пощо мені кривить

душею та словами,

якщо урвалась нить,

ізсукана губами.

Розкручуй навпаки

ту жилу конопляну,

і на свої клубки

змотай судьбу урвану…

Там стільки вже кінців

і вузол на вузлові.

А нитка у руці

сучеться й рветься знову…

І слово, ні, слівце,

як горобець зі стріхи,

випурхує з кінцем

обірваного сміху…

***