“Ночі мої, зачаровані ночі!”

Ночі мої, зачаровані ночі!

Відгомін в лузі дівочих пісень,

Третіх півнів заклинання пророчі —

Ті, без яких не народиться день.

Сонце не зійде, бузок не розквітне,

Косами не задзвенять косарі,

Доки у поле, у небо досвітнє

Не заволають пророки старі.

Добре тим птахам пророками бути:

Голос подав — і ніхто не засне.

Ані провини у них, ні спокути —

Їхнє пророцтво одвіку ясне.

Де ж мені взяти довіри людської,

Щоб розбудити чуття і думки?

Серце моє! У твоїм неспокої

Піють півні і голосять віки.

Кличе, гукає Кассандра далека:

— Люди! Ні битви не вчать вас, ні мор.

В вашій байдужості є небезпека

Більша, ніж сотні водневих потвор.

Світяться очі в чорноземних скибах

Там, де порубані предки живуть.

Зріє, нуртує, як сонячний вибух,

Прагне до виходу їхня могуть.

Все вам віддасть переорана мати —

Впоратись тільки б із лихом отим:

Предків чорноземних слід годувати

Не протоколом, не духом святим.

Знати ж оте ми не вельми охочі —

Просто земля, до якої ти звик…

Ночі мої. переорані ночі!

Не погасіть мій приглушений крик.