Носелівській «Полісяночці»

Подруги мої – пташки співочі,

Голоси – натягнута струна,

Про кохання, про жалі дівочі,

Лине пісня, ніжна як весна.

Про село далеке і про матір,

Що живе у тім селі сама,

Про біленькі українські хати,

І що скроні вкрила вже зима.

Про кохану неньку-Україну,

Про її простори і поля,

Як життя проноситься невпинно,

Як буяє зеленню земля.

Душі ваші – золоті криниці,

Срібні голоси – добра сини,

То ж співайте вічно чарівниці,

Не зими чекайте, а весни.

Прославляйте край наш калиновий,

Мову солов’їну і дзвінку,

Батьківщину милу барвінкову,

Наче юну дівчину в вінку.