Ностальґія

На єдиному березі його безпросвітної,

старості його заморської

сива ходить вівця…

А вовну її першу

повезли в бесагах за море,

і другу її вовну

в тих бесагах за море повезли,

і загубили ті бесаги

в тому світі

сто років тому…

А в першій бесазі, у першій вовні

він – однорічний – плакав,

а в другій бесазі, у другій вовні

змієборець – вічний – тремтів…

А перша вовна – найніжніше руно –

називається міцка,

а друга вовна – ніжне руно –

називається натинина,

а третя вовна, як і остання,

не має імені золотого…

Він назвав і її, і себе

і ступив на єдиний берег

своєї безпросвітної…

бо знав Ясона,

але не знав свого діда,

що міг, як змія восени,

знаходити теплі джерела…

2

А що повинно кликати додому?

Що плакати повинно

в пізніх снах?

А що повинно снитися малому

на цих материках,

на цих торгах?

Чого йому ще хочеться у лахах

років овечих?

   Одного: лягти

і корчитись під списом

    у бесагах

іконної,

   неправедної мсти…