Новоселице, краю прикордонний

Моя ти **Новоселице**, край припрутський!

Лежиш в обіймах тихої ріки,

Де шепіт **Буковини** і **Бессарабії** гудкий

Веде розмову крізь минулі віки.

Тут, наче вузол, зав’язався шлях:

Від **Чернівців** до самого **Кишинева**.

Ти — перехрестя, де в тривожних снах

Лунає то **румунська**, то **українська** мова.

Не раз тебе топтали різні **царі**,

Змінялись **кордони**, мов тіні на стіні.

В тобі відлуння давньої печалі,

Коли ділили землі чужинці злі.

Ти — міст між тим, що відійшло й забулось,

І тим, що стало в світі моїм новим.

Хоч **Хинчешти** дали мені притулок,

Твоє ім'я в мені горить живим.

Ти — пам'ять про той біль, що я зазнала,

Про зневагу **Одеси** і прокляття **Криму**.

Та ти ж і свідком є, як я втікала,

Зібравши сили, полишивши зиму.

**Новоселице**! На твоїх полях

Розвіюється гіркота і зневіра.

Ти — двері в **Молдову**, де відступив мій страх,

Де знову в серці проростає **віра**.

Хай **Прут** тече, несе свої води,

Нехай твій спокій буде непорушний.

Бо ти – частинка тієї **Свободи**,

Що дала сили **Душі** бути **небайдушній**.