Ну що ти, все ще сяєш, Юпітере-батечку?

Ну що ти, все ще сяєш, Юпітере-батечку?

А чи тобі відомо,

о мудрий господарю пантеону,

що яснії зіронки

найліпше сяють на смертному одрі?

Лякаєш ти Полюкса і Кастора

гнівом постарілого вже бога,

про кого нікому скласти легенд.

Не можеш ти ніяк все позабути

про велич ту, яка була в тебе набута

оспівуванням голих ще людей.

Тепер ти випасаєш нас своїм голодним оком,

неначе ми- то дичина тобі на стіл.

І скільки ж так ти вже дітей своїх згубив? 

Ти й не пам'ятаєш.

А вони, бідосі, намагались

сміялися, молились, сподівались

просили покровительства твого

та ти все споглядав

за чередою,

яка без сумнівів була тобі чужою:

блискучих перемог

і крахів болісних стежок

які давно, нажаль, вже позабуті

Що ж, бачу, я теж твою увагу привернув,

тож постараюся,аби ти не заснув,

переглядаючи життя мого кіно.

Ні, друже, не побачиш божевілля ницого мого:

я вірю, що в історії цієї,

Кінцівка іншою задумана була.

Тож далі ти дивись,

Й дивись-не обізлись, 

Як переможцем стану я.