Нудьга

Мене нудьга з'їдає зсередини:

Потрохи, кожну й всі частини.

Цілком усього зверху огортає

І спокою в ній зовсім не має.

Чому не можеш полюбити

Її той користю зробити,

Щоб плідною вона постала,

Добра дорогу простилала?

В житті для чого ти шукаєш

Розваг постійних, побажань?

Невже спинитись сил не маєш

І відсіч дати їм всім враз?

Для чого ж тобі, о, питаю,

Чимдуж вперед летіти стрімко,

І носом в землю вритись грімко?

А думка чом твоя не може

Стоять на місці й працювать,

У час без справи політать

У істинах високих, славних,

Замість, щоб в ділі застоять?

Тому нудьгу вважаю другом,

Що розум вміє повертать

І сил нових тобі додать...