О Боже мій, а я ще й не жила

О Боже мій, а я ще й не жила,

А я ж лише «зализувала» крила,

Які недоля прикра обпекла,

Які неправда чорна обпалила…

А я лише у царстві тіней злих

Шукала світла, щоб донести людям.

І цвітом опадав з грудей моїх

Жертовний вірш, немов якийсь приблуда…

А я себе палила кожен день

(Коли болить життя – то душу чути),

То крила виростають у пісень,

Які несеш у пекло для спокути…

Мій шлях – то траєкторія листка

Осіннього, віднесеного вітром…

Для цього світу «зовсім не така»,

Сльозу сховаю в душу і…не витру…

Нехай гірчить всім атомам єства,

То й віршам тоді солодко не буде…

Лечу кудись…обпалено-жива…

Прощайте, люде…