О моя остання світла мріє

О моя остання світла мріє,

За тобою мій співучий льот.

Може, ще раз промінь твій зогріє

І розтопить кількалітній льод.

Ти вкриваєш млосною імлою

Мій осінній неспокійний сон…

Я так тужно тягнусь за тобою,

Як зимою крізь вікно вазон.

І уста в жагучому тремтінні

Притуляю до тонкого скла,

І збираю тремотливі тіні

Деревин, що ти повз них пройшла.

А мій погляд – боязливий злодій –

За тобою… за тобою вслід.

До країни золотих мелодій,

До минулих молодечих літ.

Ніжних весен незабутні зграї,

Виринайте, встаньте з забуття!

Хай самотнім серце не вмирає,

Як на бруку вбогий сирота.

Бо щодня, як заграва погасне

І одійде мій турботний день,

Серце стане холодно-нещасним

Серед білих снігових пустель.

О моя остання світла мріє,

Хто розтопить думи крижані?

Як не ти, то хто ж його зогріє,

Буде сонцем бідному мені?