О справжня радосте моя!

Коли тривожна мить життя

Наповнить розум твій гарячий

І змінить плинність майбуття,

Тоді ти котишся додолу,

Душа мала болить від болю,

На себе дивишся - не знаєш,

Неначе в світі цім гуляєш.

Раніше впевнено стояв,

Мету і правду чітко знав.

Тепер же, що з тобою стало,

Що сильно так порозхитало?

А як же фарби сьогодення,

Що були гарні і красиві,

Цвіли в захопленні сміливі?

Всім свідчили, що радість маю,

І я вгавати не збираюсь.

Хотілось зі всіма ділитись,

Щоб тим жаднюгой не лишитись,

Що лиш для себе все тримає,

А сам то він ніщо не має...

Але вернімось до початку:

Чи маю хоч якусь я гадку,

Куди моя щаслива радість

На довго так запропастилась?

Хіба у ній не був я певний,

Не знав чому її я маю,

А також ще в руках тримаю?

Ще вчора близько тут стояла,

В мені самому пробувала...

Кричу я їй: "Прошу вертайся!"

Вона ж мені: " А ти не грайся!"

Можливо я не там шукаю,

Або, що гірше, щось не знаю?

І мусив трохи посидіти,

Мізками сильно покрутить...

І вже здалось, що це надовго,

Проте не встиг і розпочати,

Як все вдалось мені пізнати,

А як точніше, то згадати:

Ходить за ними якщо буду,

То їх ніколи не здобуду -

Бажання всі мої і "хочу",

Що ненаситно мні буркочуть

На вухо скрізь, де не бував би.

Невже вони - це справді щастя?

Бо як одне ти здобуваєш,

Наступне зразу посягаєш.

І так все швидше набуваєш

Шалений біг твого життя,

О тільки горе! - ти не знаєш,

Куди біжиш і що тримаєш!..

В руках твоїх білет в безодню!

А ти бажаєш - і не маєш,

Чому це так спитаєш?

Можливо, бо не там шукаєш?

Хіба що є земне і плинне,

Що може вічне тобі дать?

Тому твердиня моя в Бозі,

А щастя вічне теж у Ньому!