О, я боюсь!

О, я боюсь!

Заплутаному в ковдрі метелику безсилими лапами не прорвати кокон.

Так, я боюсь!

Нитки з волосся і не виголошених обіцянок рвуться, і з простору і часу переплітаються на ешафотний вузол.

Мені до біса страшно!

Тому що я навіщось все ще живий, що зустрічаю новий день, без твоїх рук, але все знову - із думками про тебе.

Той страх ламає кістки!

Тому що з кожним прожитим днем все менше причин чому, ніж причин чому ні.

Від жаху тріщить шкіра!

Каменем на голову, бризками чорнил по стінах - промахнувся повз полотно, експресією люті та відчаю розливаю нитки на стрічки.

Морок розбиває коліна та кулаки!

Щоночі я читаю перед сном казки, яким не бути та не збутися, чекаючи що руки твої чи казкові рядки вбережуть від жахіть та безсоння.

Намарно! Порожньо, гидко і пусто!

Опаленим пір'ям смердить фраза, якою тикаю в зап'ястя, там ж і гашу цигарку в намаганнях відчути знову хоч щось.

Тісно у власній шкурі!

Попри те, що тепла довкола достатньо, я закутий у кригу з відчудження та непрощення, намагаюсь щоночі розтопити її попелом-димом та спиртом.

Чужий серед своїх!

Я втрачаю сон так само швидко, як втрачаю друзів та близьких, мій світ залитий червоним тьмяним сяйвом - але я бачу у відтінках сірого.

Не в той час і не на тому місці!

Я тримаю залишки твого сміху та теплих усмішок під подушкою, на якій лишився відбиток твого чола, я тримаю їх, як в окопі останній патрон - лише для себе.

Важко буває часом!

Чи це ти, чи не ти - не важливо, я спалахнув мерзенним, чорнющим полум'ям фенікса, спалюючи все, що довкола і все, що зсередини, щоб зустрітись з тим всім зранку.

Однову палаю сам!

Крізь щілини на моїй стелі виповзають таргани й сколопендри, прокладають новий Шовковий шлях від помийок усього світу, курсують вздовж моїх звивин та шепочуть нові болі здовкола.

Ти хочеш сховати мій біль!

Я не з тих, що свій біль ховають; особливо коли біль -

це все, що лишилось мені,

це все, що лишилось від мене,

це все, що я бачу у відображеннях,

у світлі, відбитому з неба.

я боюся себе не впізнати,

я боюся прийняти своє тіло за ворога

і стріляти до самої поразки.

я боюся себе не впізнати, і стріляти.

не бачив світу, занедужав -

побачив, все ж, болю я вдосталь.

із болю гартується досвід,

теж з болю - зростає байдужість.

я буду вічно кохати.

я боюся себе не впізнати,

я боюся себе зненацька прозвати

ворогом.

і стріляти

поки не лишиться попіл.

попелу купі - байдуже.

попіл маскує блиску леза поділ.

посмертна багряна калюжа.