Оаза людей

Оаза людей

в пустелі космічній

мій острівець магічний

марення мандрівників

смутної галактики

де порожнеча цупка як свинець

де кожен атом зустрічний

ковтає шлях нетрями

нутрощів

Ти раптом на сконі часів

речовини і проміння

легко жбурляєш

свій вітерець

хмаровинням фарбований

в запалені очі

розбитих ілюмінаторів

і чорних зірок бедуїни

діти руїни

прозорі

перлини своїх знекровлених лиць

повільно несуть

у мушлях шоломів на тлі

явищ подій та мрій

неначе скарби

вкрадені кочовниками

в просторах темних

шейха журби

В оазі людей

небо підперши тополями

безтурботні атланти

планет кольоровими кулями

край джерела страждань в м’яча грають

бо самоти не вчувають вони

і молодіють мудрі прибульці

новим незнанням природи збагачені.