“Обганяє хмара хмару”

Обганяє хмара хмару,

куриться літак, мов дріт,

в надра вигаслого жару,

щоб поволеньки згоріть…

Шовкопрядний дощ тихенько

точить лощені листки…

Біль такий, ніби обценьки

з тіла смикають кістки.

Та не змірять болю звуком,

не змотать його, як нить.

І у пологових муках

породільниця кричить.

Пробиває шкаралущу

вже дозріле пташеня…

Доганяє смерть всіх сущих,

крик погибель обганя…

Гасить звуки простір ватний —

крик відлунює в тобі,

мов життя самодостатнє,

бо йому імення — Біль…

***