Обійми

І крякав крук, але довкруг ні хмарки,

і горобина, вибухнувши жарко,

аж іскрами розбризкалась навкіл.

А поруч з нею вільхи недогарки —

так ніби сонце ділене навпіл…

Сюди погонь, а туди сажа чорна,

сюди весілля, а туди печаль,

сюди оздоб’я, а туди потворність,

туди захлання, а сюди кришталь.

Все нарівно, бо світить на два боки,

і через мене поділ той проліг,

хоч він такий тонкий, але глибокий:

праворуч суцвіть, а ліворуч — сніг…

Сміюся одним оком, іншим плачу,

у півуста хвалю, у пів… хулю,

то серце — крига, то — як жар гаряче,

тим — проклинаю, а ось цим — люблю;

не зодностайнить ні очей, ні слуху;

і дві долоні врізнобіч летять,

так ніби прагну тим поривчим рухом

дві половини світу об’єднать.

***