Обійми ранків досі пахнуть кавою

Обійми ранків досі пахнуть кавою,

Коли шепоче вечір “Вже пора”,

Коли хвилини бавляться октавою

Солодких струн душі… Майстерна гра!

Фрезове небо напуває посмерки,

А зорі мружаться, стривожені від сну…

Я не люблю, коли у серце лізуть поспіхом,

Люблю, коли збирають по зерну,

Коли єдина мить – єдиний дотик,

Наступна – то найбажаніший скарб,

Коли чуття сирий займають гнотик,

Вдихаючи життя у сонм примар.

Коли вже ніч устами ловить вогники,

Знімають зорі ковдру сонних хмар,

Як заколиханий у місяцевім човнику

Стуля повіки втомлений стожар…

По палубі душі тне подих вільний,

Напнувши груди як вітрила в даль,

І змовники-думки, мов занімілі,

Вдивляються у зоряну вуаль.

Ось він – мій час, коли п’янить натхнення,

Коли слова джмеліють роєм строф,

Коли моє зі світом одкровення

В життя приводить ще одну любов…

04.04.2014