Обвінчаний із морем дож

Обвінчаний із морем дож

Пив каву на веранді

І білолиця жінка в спальні

Вдихала в сиве тіло жар

Мій доже, хай я й не вода

Хай хвилі мóї закордонені душею

Але моє тепло й любов моя

Належать правом вам, тугою

Все рветься серце з плоті

Мій доже, ви ж не проти

За жінку взяти й до кінця

Що нам залишилось ще світ топтати

Ви мій, а я твоя

Скажи же, доже...

Він би сказав, сказав би

Ковзнув, втім, погляд долу

Там пишними каналами вода

Кляла, пінила, і несла

Його терпку, нещасну долю