очеретяний бог

я майже не дихав. насилу

дивився на місяць червоний,

на воду, яка прибувала,

на тіні,

які стерегли

русалок в тонких очеретах –

нагих, у перстенях коштовних,

і бачив, як спить поміж ними

їх очеретяний бог.

вві сні він звивався, як полоз,

нервово крутив головою,

кусав голубі покривала,

пропасний котився у став.

русалки над ним нахилялись,

лице закривали собою,

щоб жоден з людей не побачив

весь безум в закритих очах.

вода прибувала –

він марив,

вода прибувала –

він плакав,

крізь сльози в жару реготався,

у присмерк лягав горілиць,

а потім спинався на ноги,

як дерево зламане, падав,

як я, він не дихав –

він зрадив

любов з найдорожчих зіниць