Ода дерунам з мандебурки

Натерта, мита, з золотим бочком,

Лежить на дошці славна **мандебурка**.

Вона стає чарівним рундучком,

Як стрімко в тертку втрапить її шкурка.

Цибуля, сіль і трішки житніх шат,

Яєчка, перець — тісто вже готове!

І пахне хата, мов квітучий сад,

Від тертої основи бараболі.

Шкварчить олія, витанцьовує вогонь,

І падають у жар рум'яні «пляцки».

Вже золоті, із краю до країв,

Мов сонце, сяють на тарілці смаки.

Ось хрускіт перший — пісня для вухця!

А з сметанкою, свіжою, густою...

Немає страви кращої в житті,

Ніж деруни з простою **мандебуркою**!

Це наш скарб, наш корінь, наш обід,

Землі Полісся чи Карпатська казка.

Дерун — і в світі не потрібен світ,

Є тільки смак, і ситість, і... будь ласка!