Одинокий промінець

Догорала свіча на столі,

На стіні, миготівши, вогнями,

Й, ніби, кликала когось прийти,

Все кричала глухими словами…

Тіні падали вниз із вікна,

Висипались з віконної рами

І летіли на сяйво бліде,

І навіки у ньому зникали…

Миготів промінець одинокий,

Миготів серед пустки сумний.

Долі падали сльози із воску

Й розбивались об вітер дзвінкий.

І зникали в тумані блідому –

Застигало тепло свічі…

І згиналась вона, як тополя,

Що скорилась підступній біді.

Малювала швидкі узори

І ловила пташиний клекіт,

І ловила останній вигук,

І ледь чутний осінній шепіт.

Догорала під звуки неба,

Під удари страшні й колючі,

Догорала під стукіт у двері,

Під холодний, частий, колючий…