одного разу, зимою, дивлячись у вікно

одного разу, зимою, дивлячись у вікно

в якому відбилося світло холодних гірлянд,

ти скажеш собі: не йди на дно, будь ласка, тільки не йди на дно.

не прирівнюй себе до замерзлих сухих троянд.

не кажи, що не зможеш здійснити забутих мрій.

і що запал твій вже застиг, як на вітрі чай.

будь хранителем своїх вічно буйних стихій.

будь хранителем своїх дверей, що ховають рай.

не впускай нікого у голову, не впускай.

не дозволь чужому взяти у руки руль.

не чекай, поки будуть наслідки, не тікай.

якщо хтось воюватиме з тобою – ти теж воюй.

якщо раптом ти усвідомиш, що час настав

для досягнень, для здійснень, для планів, для височінь –

не дозволь іншим розумам припнути тебе до хреста,

не впускай чужих думок до своїх сновидінь.

бо ніхто не признається в тому, що хоче зла,

чи про щиру нещирість й злобу у твій же бік.

бо, повір, часто чужі поради – це як смола,

що робить з світлих довірливих душ калік.

не воюй з собою, будь ласка, не воюй.

сумнівайся у кому хочеш, та не в собі.

теплим відтінком простір свій розмалюй,

щоб не жаліти потім про нездійснене, лежачи у гробі.