Ой не крийся, природо

Ой не крийся, природо, не крийся,

що ти в тузі за літом, у тузі.

У туманах ти сниш… А чогось так сичі

розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму

вкрила прозолоть, ой ще й кривава.

Певно, й серце твоє взолотила печаль,

що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря із громом!

А була ж ти — як ніч на Купала…

Безгоміння і сум. Безгоміння і сон.

Тільки зірка упала…

Ой там зірка десь впала, як згадка.

Засміялося серце у тузі!

Плачуть знову сичі… О, ридай же, молись:

ходить осінь у лузі.

1915