Окрема квартира

Теща рада, діти раді, і дружина рада:

Прийшла вранці листівочка, виклика райрада.

Подався  до райради, заходжу в кімнату.

Зайняв чергу під дверима, либонь, двадцять п’яту.

Переглянув разів десять вчорашню газету…

І очь уже відчиняю двері кабінету.

А там сидить симпатичний молодий мужчина.

— Ваше прізвище? — питає. Говорю: — Калина.

— Так ось, — каже, — товаришу, на вулиці Миру

Виділяє вам райрада окрему квартиру. —

Я ушам своїм не вірю, протираю очі.

Вісім років ця хвилина снилася щоночі.

А мужчина тягне далі: — Як ініціали?

— Б. М., — кажу, і коліна дрібно задрижали.

— Б. М., значить, — розглядає чоловік бумажки,

А у мене вже по спині бігають мурашки.

Взяв шпаргалочку мужчина, ставить збоку риску.

— Якщо Б. М., то ви, — каже, — у іншому списку.

Знов забилося у мене серце, як у пташки.

Вже не можу відірвати ока від бумажки.

А мужчина строго каже: — У село Роздори

Поїдете з бригадою збирать помідори.

— Помідори у Роздори? — кліпаю очима.

— Ні, пробачте, — схаменувся молодий мужчина. —

Ось цей список. Значить, точно. На вулиці Миру

Виділяє вам райрада окрему квартиру, —

Загойдались перед зором вікна, двері, штори.

— То давайте ж, — кажу, — ордер на ті помідори…

— Що ви мелете дурниці? — скривився мужчина. —

Помідори вже зібрали, товариш Калина. —

…Повернувся я додому. Сиджу біля столу.

Наковтався валер’янки та ще й валідолу.

Бодай його взяла трясця, тупого чинушу,

Що споганив мені радість, отуманив душу!