Оксамитові обійми дарує мені щодня чийсь погляд

Оксамитові обійми дарує мені щодня чийсь погляд,

та кожен із них далекий, як от осінню журавлі.

Я плекаю в собі кожен святий і не дуже святий спогад,

що колись фарбував собою мої пусті дні.

Живучи у теперішніх муках, згадую муки минулих днин:

як вороння вони всі злітаються й ґвалт вчиняють,

і усю кількість душі людської німих порожнин

у своєму безглуздому крику щораз розчиняють.

І стає так спокійно у тих конвульсіях звуку,

бо хіба не нагадують рідне матері лоно,

що у ньому сплелися шум моря, і всесвіт, який подає руку?

Й впирається мамине серце в маленькі долоні...