Ольвієць

Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру.

Серце ледаче давно — як фiал без вина.

Пiнявий трунок щасливо допито до дна,

Личить же усмiхом стрiнути правду понуру.

В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй.

Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн.

Лезо — cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один —

Завтрашнiй похiд, зеленi просторi i скити.

Завтра ступатимеш полем. А стрiли, як злива.

Десь кочовник невiдомий мою наклада.

В день такий смерть — як цiлюща вода.

В день золотий i тяжкий, як оттiйська олива.