ООН

О О Н

                                Багато років тому на місці

                                будинку ООН у Манхеттені

                                знаходилася велика м’ясороздільна

                                фабрика (Meat Slaughter District).

                                 Потім то місце купив Рокфеллер

                                 і віддав державі під хмарочос ООН.

                                                    (З газетної “печінки”)

Над числами вулиць - між E. та W.* 

літають флаєрси,

піняться ґазети різними шрифтами —

від латинки до ієрогліфів,

на котрих вібрують

ланцюжки ресторанів

та всюди квіти, на них

містер Рокфеллер спочив у качелі,

повіривши у своє

м’ясне безсмертя -

під офісами

експресними та локальними,

що майже як поїзди в Америці –

висвічують себе таблами,

не зупиняючись…

Не дають годиннику відпочити.

Всі офіси у Нью-Йорку

спіральними вагончиками

творять єдиний ООН.

А в ньому цідять

свою телефонну сирватку

з дня у день -

from Monday a.m.- to Friday p.m.-

час від часу на дверях

змінюються вивіски –

“moving out of business”** 

(якусь державу вирвало!)

та

“площа для винайму”…

Монтаж днів та лиць

у приймальнях, звичний тільки

рух поштарів та ФЕДЕКСУ

із їхніми паперовими літачками-тарілками…

Обідня перерва в Нью-Йорку

закоротка

як для

південної фієсти

із її метровими

латиноськими нігтями.

Кермо авта

ведуть не руки, а нігті,

ноги із педікюром

вимoщуються поверх

переднісся авта, - і авто несеться

під ритміку CHILI PEPPERS -

бейбі, а бейбі…

А гаряча сальса до тако*** 

заправляє бал

дрібнокосичної самбової 

голівки, а через 5 хв. (уявімо собі!)

вже та голівка та нігті

мусять сидіти за front desk

і монотонно повторювати: ”Doc’s office,

how can I help you?” **** 

Отож, південні люди ніяк не встигають

жити в північному мега-Нью-Йорку,

їм всього мало –

на їжу. На секс.

На багаточисельне

себе-продовження в часі фієсти.

Вони не можуть

себе завантажити

на колію цих

англо-саксонських стриманих нігтів

та обов’язкових

панчіх до взуття.

І стриманої

помади.

І час від часу – тиші.

І тому вони все посувають і розсувають.

Вони розтягують обідню перерву

до своїх розмірів.

Вони розсувають європейські тази

до Ґранде кульо*****,

вони на передніх зубах

мостять фіксу золотого сердечка

(від Валентина)-

їм свого одного замало!

Вони відсувають англійську мову

поближче до Ніагари й Канади-мами!

На заваді їм

лишень китайці

та московська попса…

А Russians

поволі теж

себе женихають

до їхнього гулу та їхніх розмірів.

Вони стають рустерами ****** 

усе частіше

та все охочіше(куди вже там

гальським когутам!)

Темне м’ясо усіх вишкварчує…

(Св.Рокфеллер

ніби передбачав то все!

І тому об’єднав світи

під одною м’ясарнею).

Англо-самотня стриманість

поволі себе запихає

до динозаврів

у пубертатній пам’яті,

до народно-дитячої репліки:

“To eat and what to eat?” ******* 

і ”Хто ж нас з’їсть?”

“Білі” закони йдуть в перистальтику

Eastside and Westside -

уздовж Гудзону.

Ґранде Кульо все розростається.

Навіть куці орієнтали – і ті

пухнастяться…

Велика Кишка

висить понад шоу-Нью-Йорком,

над офісами

експресними та локальними,

над вітряковими билдинґами,

(від них трясеться

все плато міста із пішими ліжками),

до Великої Кишки

прив’язані всі сателітні міста-меншини

та усі секс-машини,

вона заправляє небом

та їстівною поштою Федексом,

та стилями одягу,

вона широкозубо, на всі 32,

усім звістує про з’яву

іще одного фест-фуду

чи лікарського офісу -

“How can I help you, baby?”

Кожного ранку всі з нею здрастуються:

“Смачного, кицю!”

Як паличками цимбальними,

всі б’ють по ній запитаннями: ”Та як тобі малося?”

Чи ви не згубились у ній,

у цій земній квітковій качелі,

м’ясистий ООН-ний пане Рокфеллере?

--------------------------------------------------------------

* Eastside та Westside

**переїжджаємо(анг.)

*** мексіканська їжа

*****Великих сідниць(ісп.), кульо - зад...

******перегра із анг.словом „півнями”

*******перефразування Гамлета- “їсти і що їсти?”  

UN

By Mary Shun

Translated from the Ukrainian by Judith Baumel and Askold Melnyczuk

-Years ago, the original site of the UN had been that of an abattoir which Rockefeller bought and donated for the land beneath the skyscraper that would become the United Nations Headquafters.-

Above the numbered streets between E. and W.

flyers are waving

newspapers ale roiling in different alphabets

from Roman to hieroglyphics

vibrating with the chain restaurants.

Everywhere are the flowers on which Mister Rockefeller rests,

swinging, above,

having believed in his own fleshly immortality.

Express and Local offices, almost

like trains in America,

illuminate themselves with signs.

They are endless.

And they don't even give clocks the time to rest.

The offices in New York

are all caravan wagons

in one grand UN.

lnside each, day by day,

their telephones filter

<<FROM MONDAY AM TO FRIDAY PM>

from time to time they change the signs

on the doors

<<MOVING OUT OF BUSINESS>>

Or they withdraw some country

<<SPACE FOR RENT>>

A montage of days and faces

in waiting rooms

is the only normal thing.

Mailmen and FedEx men move

with their paper airplanes - plates.

Lunch break in New York

is too short for

a southern fiesta

and she drives her car

with meter-long lacquered nails,

no hands but nails on the wheel,

pedicured feet stuck out on the dash,

and the rhythm

of the CHILI PEPPERS

carries the car

"Baby, Oh Baby..."

A salsa hot like a taco

makes a ballroom dance

within that head -half way between

Latina and Black, too soon

five minutes - (imagine that!)

that head and those nails

have to sit down behind the front desk

and monotonously repeat

"Doctor's office, how can I help you?"

So far Southerners haven't managed

to live on time

in northern mega-New York.

For them there is too little of everything,

of food, of sex,

of the many self-prolonged siestas and fiestas.

They can't put themselves on the tracks

of these Anglo Saxon, self-contained nails

obligatory stockings

restrained lipstick.

From time to time - silence.

And that is why they push

and push and push everything open.

They drag out lunch breaks

to their own dimensions.

They spread European hips

in the Grande Culo.

On their front teeth

gold caps and hearts for Valentine's Day.

One heart is not enough.

They push the English language closer to Niagara

and Mamma-Canada-mamma

The only obstacles

Chinese and Moscow pop.

So, Russians - slowly, they marry themselves

to the size and buzz,

clash and become peacocks

ever more often,

ever more willing

(and never mind those Galician peacocks, those French peacocks!)

Everyone turns to dark meat

frying everything in bacon,

Saint Rockefeller predicted it all!

(This single meat market that is the UN.)

Lonely Anglo self-control

pushes itself into a dinosaur dump

of pubescent memories,

of a national symbol

"To Eat and What to Eat?"

And "Who will eat us?"

White rules move in peristalsis

of Eastside and Westside

Along the Hudson.

The Grande Culo grows ,

even the Asians are like

the smallest down feathers puffing out...

The Big Kishka

hangs above the New York scene,

above the offices

the express and the local,

the windmill buildings,

the air-conditioned buildings

the whole plateau of the city

trembling above its pedestrian beds,

the satellite town minorities

the sex machines

play in the Grande Gulo

She rules the sky and

the "Food delivery" delicious FedEx,

The styles of the clothes,

hers  is a wide-tooth smile

all thirty-two flashing .

Telling about another fast food

and another doctor's office-

"How can I help you, baby?"

Every morning they greet her:

Bon Appetite, Cutie,

my Kitten,

the cymbal sticks play,

they all beat her with the same question -

"So How You Doing?"

"How you been?"

And haven't you gotten lost in her,

in her earthly flowery swing,

in her meat market,

yYou, fleshly UN, Sir Rockefeller?