Опісля

Навколо не залишилось нікого,

в пустих провулках вітер загуде,

і тільки небо висить винятково

бліде.

Ліхтар, в якому порсався електрик,

бунтує знову, наче одурів,

а може є вже штучні інтелекти в

ліхтарів.

Не маючи об що їм розбиватись,

минулі звуки стукоту підошв

висять в повітрі, як бумажні скати

чи дощ.

Відсутність тиску давить на бруківку,

сіріє разом з нею тротуар,

і нікому міняти на готівку

товар.

Пустує парк, і озеро у центрі

давно перетворилося на мул,

а без людей і Бог залишив церкву

саму.

Лише птахи боронять кладовище,

і дряпає зелену фарбу кіт,

занадто кволий, щоб стрибнути вище

воріт.

Будинок мерії рясніє прапорами

глядацькій залі пришвартованих бортів,

і язиками хвиль зализуються рани

портів.

У передмісті теж блаженна тиша,

палітра криш, розкиданих в рядах,

і нікому сказати «то не криша,

а дах».

Будівля інституту охолола,

і дошка розкладу нікого не цікавить,

лиш автомати кавові у холах

без кави.

Година комендантська вже настала,

та полісменів і порушників нема;

природа завжди все контролювала

сама.

Потроху сквери звикнуть до беззвуччя,

і траса вже не буде затісна,

настане час — і знов прийде квітуча

весна.

Покинуте, наче заради фільму,

вітри очистять місто від сміття,

і так повернеться на вулиці повільно

життя.

6 жовтня 2023