“Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо”

Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо,

про те, що давно розпорошено вітром;

зажди, це ж ти сам пороздмухував листя

і хмари, як пух, розпустив волокнисті.

Чого сумувати, з якої потреби?

Піднімемо вгору обтяжене небо.

Опізненим цвітом зласкавимо очі

і станем ось так, як будяк на обоччі.

Чи стане снаги і в морози радіти,

і всіх запевняти, що осінь — то літо,

і кольором теплим сурмить у простори

про те, що, мов крапля, і небо прозоре?

***