Ореол

Як в тепле літо увірвалась осінь,

Так ранить душу твій холодний погляд досі.

І хоч я звикла вже до хмар, які пливуть по небу,

Та все ніяк не звику жити я без тебе.

Твоя любов була вогнем і дуже гріла,

І я купалася в теплі так, як хотіла.

Я зрозуміла – що любові не буває забагато.

Вона – це ореол, вона, як для дитини, - мама й тато.

***