Ошукана могила

Отут, де сумно опустили віти

Стрункі тополі на твердий обліг,

В пропахле димом сорок третє літо

Він за неправду у бою поліг.

Його селянки в землю тут зарили

Без почестей, без жалю, без труни…

Шумлять тепер навкруг його могили

Розкішні придорожні бур’яни.

І лиш діди, як сонце похолоне,

Розказують повільно, ніби сон,

Що бивсь він до останнього патрона

І не хотів здаватись у полон.

Та не вінча його героїв слава —

Під небом неосяжно голубим

Тополі українські величаві

Докірливо гойдаються над ним.

Прислужнику лукавих і неситих,

За що поліг в неправому бою?

І сироти твої й тобою вбитих

Дурну відвагу прокляли твою.

Життя твій слід і пам’ять загубило:

Нема хреста, ні імені, ні дат —

Стоїть німа, ошукана могила,

Де спить безславно фюрера солдат.