Осінь (240)

А сонце вже давно не сходить з неба,

ховається за хмарами роки.

Деревам його промені так треба,

на них кричать, хитаючись круки.

Краплі дощу великі і холодні,

все омивають землю і дахи.

А птиці всі, промоклі і голодні,

сидять разом, згинаючи верхи.

І з гілок листя дощ собі збиває,

і огортає землю, ніби в килим.

Та кожен рік це восени буває,

без листя все стає немов похилим.