осінь прокльони і привиди

осінь. прокльони і привиди

сперечаються за місце під тінню,

міряються невловністю,

ніжаться в лапах хвої.

трава жовтіє. часом відгавкується

до кроків різко і сухо

навчи мене не дивитися в небо.

лишати це вітру й місяцю.

зауважувати траву де на

верхівці налиплий равлик

ніби матрос на марсі щогли

нечутно викрикує в мушлю

«земля, земля» коли помічає

палий листок навколо

навчи мене не дивитися в небо.

я все одно завжди кліпаю першим

у протистоянні з незмигним

місячним оком

ось вона, бадилинка, утворює

азимут із серпом.

ось равлик, вислуховує в собі хвилі

ось ти. ти. ти!

«земля, земля»

18.10.25