Осінь речей

*

Осінь речей настає непомітно –

сірі будинки, закутані в светри надій,

шиї-антени простягнуті вгору

й небо пливе у листя жовтій воді…

Люди, як птахи, збираються в зграї.

Кожен із них про щось мовчить ¬–

вчорашню сварку на кухні,

випалені сліди слів, залишені дотлівати,

мокре взуття від сліз чи втеч,

погані новини,

знову погані.

Кожен зростає із власної тіні мовчання –

Кожен зростає із того, про що таки не змовчить.

Вітер розхитує гілля і небо –

осінь речей дотліває

і вже не болить.