Осінні багаття
Written 2025-09-29
Ранок Осені на сході
Сти́ха блимати почав.
Та рожевою каймою
Тлів і силу набирав.
День нови́й змотав сувоєм
Непроглядну нічку.
Показало сонце світу
Полум’яне личко.
Підіймається все вище,
В небі ні хмаринки.
Креше й сипле на всю землю
Золоті іскринки.
Запалав вогонь яскравий,
Та корчів пекучий жар.
Мов кидає сухі дрова
В пічну топку кочегар!
Зайнялась вогнем ліщина,
Тліють верби у ріки.
Догоряють у багрянці
Молоді чагарники.
Ліс чадів туманом димним,
Та й засяяв у вогні.
Тільки сосни бовваніють
На північній стороні.
Роздувають жар пожежі
Буйні, дикі вітряки.
Хороводять в ейфорії
Вогнянисті язики!
Перекинулось багаття
На старий, похилий дуб.
І всихає, і рудіє
Колись пишний його чуб.
Клени, граби та тополі
У гарячці, аж дрижать.
Листя в опіках плямистих,
Почало вже опадать.
Чорна кіптява, клаптями,
Прозирає на полях.
Трави жухнуть, вигорають
Та стлівають по краях.
Вся осіння панорама
Вибухає та пашить,
Аж здіймаються жаринки
В піднебесную блакить!
Ох ти, Осінь-запальничко!
Свій кураж, бодай, облиш!
Ти ж красу свою чарівну
В прах та попіл спопелиш!
Та, дарма́, про це казати!
Вдача в Осені - хистка!
Буде смажити й згорати
До останнього листка!
Справить Осінь, урочи́сто
По́минки по літнім дням,
Поки свічечку прощальну
Не приб’є сирий туман!
***
Пожирає Осінь Літо,
Та й сама згорить до тла.
І все буде шито-крито,
Лад усьому дасть Зима!