Осіннє
Ти ввірвалась у сон вітром дужим.
Календар позривав літні спогади.
І блокнот вкотре падав в калюжу
Серед листя, обману і здогадок.
Ти втирала сльозу чистим шовком.
Цілувала ранковими росами.
Я без тебе жила надто довго,
Тож тепер не залякуй морозами.
Зацілуй мене листям опалим.
Ми ж обоє у долю не віримо.
Я не стихла, не змовкла, не впала!
Не годуй мене буднями сірими.
Ти поплач серед ночі дощами.
Заспокой і скажи, що минулося.
А мовчання, що знову між нами
Не зів’яне, як листя на вулиці…