Осінній храм

Осінній храм...  Ранкова тиша,

Уроче й благосно дзвенить.

Світанок чистотою дише,

Та купол храму золотить.

Туманний ладан над водою,

Клуба́ми в’ється в небеса.

Омита Божою росою,

Розкішна Осені краса!

Широкий шлях іде до брами,

Де плющ густий вгорі повис.

Ведуть тунелями до храму,

Величні арки з вербних кіс.

Незримі духи тут витають,

Для них не владний часу плин,

Склепіння неба підпирають,

Колони сосен та ялин.

Земля молебень починає,

Мов править таїнство святе.

Птахи, як янголи злітають,

В осіннє небо золоте.

Священний дуб, багряну ризу,

На Службу Божу одягнув.

Й зашепотів молитву тиху,

Як вітер гілля сколихнув.

Берізки в жовті шалі вбрані,

Пошану Богу віддають,

Стоять покірні та слухняі,

Мов, на святе причастя ждуть.

Стрункі тополі, наче свічі,

В заграві сонця миготять.

В них Символ Віри, таємничий,

Та суща, Божа благодать!

В цім храмі хочеться молитись,

Тут є незрима іпостась.

Ще поки, золотом іскриться,

Баро́ковий іконостас!

Нема релігій тут! Є Віра!

Все ясно й без читання книг.

Гармонії розумна міра,

Являє нам незримий лик!