Осінній мотив

І знов я стою

У пожовклім гаю,

Що серцю про старість нагадує,

А зісохле і тлінне

Листя осіннє

Крутиться й падає,

Крутиться й падає…

В душу мою.

І щемить моє серце, щемить

Од натуги осінньої туги,

Бо знову до серця

Шелестом б’ється

Одірване листя.

А серце тремтить,

Воно б’ється і рветься

Й за листям пожовклим летить.

А в садках,

Що відходять у тишу,

Кров’ю горить

Золотаве вмирання,

Ходять алеями тихі зітхання

І вицвіле листя на гіллі колишуть.

Завмерло кохання

Між сосон крислатих,

Зараз там холод осінній

І випрілий запах…

Зелена галузка

Комусь махнула, мов хустка,

Комусь на прощання,

А на безлюдних стежинках,

Покритих мерцями, –

Німа самота

І запущена пустка.

Я самотній стою

У пожовклім гаю,

Зітхаю –

Вдихаю і п’ю,

Легені наповнюю

В’ялим повітрям –

І на захід,

За сонцем у путь,

За шелестом вітру

Пускаю зітхання

І тугу мою.

Я замовк і стою

У пожовклім гаю,

Де щохвильки

З осінньої гілки

Бронзові сльози падуть.

І щомить

Моє серце щемить

Од натуги

Осінньої туги,

Що її до весни,

До весни не спинить,

Доки зеленню гай

Не одягнеться вдруге.

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1926 р.