Осінній шум

Плюскоти річки і шелести гаю

Тонуть прозоро в замислений вечір,

Де чисто і ясно, неначе в нетечі,

Горючі осінні ліси дотлівають.

Плинуть хмаринки у течінь гарячу,

Де сонце за заході обрій стрічає,

А сиві верби галузки печалі

Схилили в воду і довго плачуть.

Вже вересневі дощі сполоскали

Нив непривітних поорані смуги,

А коси берізок, що жовтими стали,

Розчісує вітер гребінчиком туги.

Вечір осінній – спокій прозорий,

Обрій глибокий, мов очі дитині.

Далеко на сході вже дивляться зорі:

Коли ж той вечір погасне в долині?

За літом не плачу, за днем не зітхаю,

Я серцем сміюся, бо жаль не до речі.

Як верби з одчаю – я рук не ламаю,

Хай гине літо! Хай гасне вечір!

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1925 р.