Осіннім гравієм душі

Осіннім гравієм душі

майнула темна нить,

неначе з задумів чиїхось

зустрілись я і ти.

Блукаючи гаями меж,

минаючи усіх,

ми не наважились на гріх,

хоч був порив душі.

Зимовим візерунком трав

примерзлих до шибок.

І ось прийде знову весна

на зустріч зробить крок!

І ми, неначе голуби

залазимо на дах.

Найкращий вид із висоти -

з пташиного гнізда.

Яскравим сонячним теплом

ти напував мене.

І літо бачить горизонт,

і вітер спину гне.

Йому так хочеться пригод

й життєвих насолод,

а я люблю дуже компот.

Найдужче лиш - тебе…