Осінньої вогкої ночі

Осінньої вогкої ночі

Ховались у ковдрах думки,

Зтулялись розгублені очі,

Зникали усі сліди.

Червоною ниттю продершись

Крізь всі терни у мій сон, –

Мовчиш наяву; безсмертно

Мовчить і мій телефон.

Зустрівся сьогодні світанок

Під шумний жовтневий дощ..

В цю пору похмурих фіранок

Так хочу повірити в щось!

..Якщо не загубиться лист,

Якщо не відійдуть контакти,

ти перевернеш цей світ.

А я обіцяю чекати.