Останній цілунок

Ти рано вранці поспіхом пішла.

Лишилася невипитою кава…

Ти пристрасною уночі була,

Така відверта і така ласкава.

Світанок знищив магію тіне́й,

Надії ув’язни́вши до реалій.

У глибині задумливих очей

Читалися питання: «А що далі?

Що нам чекати у ново́му дні?

Чи ми у світлі маємо майбутнє?».

Ти їх адресувала не мені,

Для тебе ясно все було по суті.

Та що б я міг тобі відповісти́?

Точніше за слова хай скажуть очі,

Бо я живу тоді, як поряд ти,

А ти ідеш – і жити я не хочу…

Ти знов уранці поспіхом пішла,

На паузу поставивши кохання.

Парує чашка кави край стола –

На ній завмер цілунок твій останній…