останній раз бачила небо о п'ятій ранку.

останній раз бачила небо о п'ятій ранку.

коли туман, цигарка та перші осінні морози невпинно охолоджували шкіру

тисячі думок намагались вирватись крізь ту фіранку

та не вдавалось, їх ніколи не буває вміру.

а уже вечір, без здорового глузду води та світла.

проте з мігренню, сльозами і купою боргів з хімії.

чому їбана росія не дає мені жити?

чому вона знищує мої мрії?

я хочу бігати під дощем, співати, дивитися в люблячі очі.

шукати спокій в обіймах, танцювати до болі в ногах, сміятись до сліз, розмовляти до пізьної ночі.

палити на балконі й говорити якими цікавими є просто змії.

проте останній раз бачила небо ще на світанку

і все ж навчилась носолоджуватись тією тремкою душевною тишею

забула все, про що мала колись пам'ятати

хоча, хтось ніби точно якось казав мені, що я виживу...