“Останній журавлиний крик”

Останній журавлиний крик,

Останнє золото берези.

Їдкий туман в кістки проник,

Мов заборонок хижі леза.

За лазнею рясний будяк

Сприймаю, мов живу принаду.

І жуючи важкий глевтяк,

Вертаюсь думкою в блокаду.

Навіщо, Господи, зберіг

Мене у людопаді тому?..

І на захарканий поріг

Несу гірку дідівську втому.

Та впавши між пітних речей,

Знесилений, у мить відчаю

Незриму для лихих очей

Господню руку помічаю.

Щось чисте з вітром степовим

Осяє душу в знак привіту

То сном пророчим, то живим

Обличчям Неньки — з того світу.

Вона понад моїм життям

Нависне зоряною тінню —

І знову я зроблюсь дитям,

І знову вчитимусь терпінню.

А голос Матері-вдови

Втішає сина-оборонця;

— Перетерпи, переживи —

Я жду тебе по той бік Сонця.

18.10.1980. Мордовія