осягати зимову розгубленість...

осягати

зимову розгубленість

можна лише повільно —

ніби цмулячи крізь

відламану кактусову колючку

вогкість зі снігозубого вітру

який змушує зустрічні берези —

з порожніми шахівницями кори —

переминатися з гілки на гілку

а нас — з ноги на ногу —

немовби в пустих намаганнях

вкоротити собі тінь

поки зимова розгубленість

сама повільно нас осягає

й ні шестиструнне коріння

ні сплеск п’ятиструнних долонь

вже не спроможні

на детонацію пізньої горобини —

утробних червоних дракончиків

які висолопивши полум’я

протягнулись би при падінні

трохи далі за пам’ять снігу

трохи ближче за сміх води

13.01.24