Отак живеш...

Отак живеш чи, надто, — сновигаєш,

Снуєш без цілі, а чи навіть без мети.

У вихідні — танцюєш, в будні — випиваєш,

Занаджуєш себе в приго́рщу самоти.

Душевні рани цвіллю заростають,

Укрита попелом безпристрасна весна,

Іржаві цвяхи в серці вже й не заважають —

У ньому ж-бо давно вселилася імла.

Відтак, жиєш – без віри, сподівання,

Звиваєшся, як вуж, у суєті суєт.

Життєва проза беззмістовно-номінальна...

Але ж отак тоді й формується поет!..