Отаке життя дівоче!

Підросла у мами доня,

Гарна, жвава — хоч куди!

Мати рада.

— Де ти, дівко?

Принеси мені води. —

Тільки й чути: — Дівко, дівко!

Те зроби, туди піди… —

Раптом грюк — свати до хати.

Кілька слів про се, про те.

— Є для доньки пара, — кажуть. —

Може, заміж віддасте? —

Мати доню обнімає,

Ніжно дивиться в лице.

— Та воно ж дитя, — говорить. —

Рано думати про це. —

А дочка скривилась гірко

І сказала: — От життя!

Як робить, то: дівко, дівко,

А як заміж, то — дитя…