Отто

Ти — не чоловік, ти — видра з мультика,

що нишком псує чужу казку.

Рапунцель з моїм волоссям не плаче вже,

вона зрізала косу — і пішла в небо босоніж.

Ти шипиш, коли світло торкає мій профіль,

бо світло не тобі належить.

Твої «фу» — це звуки риби, що вмирає на березі,

а я пливу, навіть коли вода солона.

Ти вчив дочку дзеркалитись у злі,

а я навчилась не дивитись у їхні калюжі.

Ти — Отто, слизький і злий,

а я — шторм, що змиває твій берег.