«Паде додолу листя з деревини»

Паде додолу листя з деревини,

Паде невпинно, чутно, сумовито,

Мов сльози мами, що на гріб дитини

Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гіллини

Паде, немов ножем його пробито;

Жалібно жовте листя березини,

Здається, шепче: «Літо, де ти, літо?»

Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,

Спокійно в темну, зимну даль глядить –

Таж він недарма тепле літо втратив!

Най в’яне листя, най метіль гудить.

Се сил його не зможе підірвати,

І плід його приймесь і буде жить!

1881