Палають світи у безмежжі вогнів люті.

Палають світи у безмежжі вогнів люті.

Плаче небо, бо щось і його болить.

Ми живі ще. Ми ще ніким незабуті.

То давайте і далі прагнути жить.

Кожен з нас має працю свою сродну

і гарматами чи вогнями її не спалити.

Невмируща, незмінна, незламна, свята зроду.

В нас вона: Україну-Неньку любити.

І якщо знищать усі галереї й музеї,

як сьогодні до тла рознесли дім Сковороди,

ми зберемо кожну частинку нашої Галілеї

і зуміємо навіть з попелу суть зберегти.

Бо ні щастя, ні воля й свобода в вогні не горять.

Й філософські ідеї творців завжди вічні,

бо вони дзеркала наших душ, що самі розпалюють сотні багать.

Вони основна складова українських сердець. Вони канонічні.