Пальці віялом

Пальці віялом…

Правда діями,

Друзів лихом усіх переміряно…

І смішною здається корида –

Я іду, як ішла Атлантида.

Перекроюю криком кремінь

Черстволюдства і любствочерства,

Чернь дістала блаженства перстом,

Затягнула моралі ремінь.

У мені два мене і два інших –

Від добра – до добра притягання;

По загостреній долею грані,

Просуваюсь, не звівши рахунки.

Ані з ким, ані з чим.

Невблаганний

Я втопивсь у собі, як Титанік,

Во лжеістинах ясного виду –

Знову йду, як ішла Атлантида.